Компенсація моральної шкоди у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху: між заявленими вимогами і судовою реальністю

Адвокати часто, догоджаючи потерпілому, заявляють у позовах завідомо завищений розмір моральної шкоди, не враховуючи чинників, які суди обов’язково беруть до уваги при визначенні суми компенсації. У позовних заявах фігурують десятки мільйонів гривень, хоча суди задовольняють такі вимоги лише частково. Це призводить до значної невідповідності між заявленою та фактично стягнутою сумою, знижує довіру до адвоката та ускладнює стосунки між сторонами.

Суд визначає розмір компенсації моральної шкоди, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням ключових чинників (ч. 3 ст. 23 ЦК України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц):

• характеру та тяжкості правопорушення;
• глибини фізичних і душевних страждань потерпілого (їх інтенсивності та тривалості);
• наслідків для життєдіяльності (втрата працездатності, порушення звичних життєвих зв’язків, зниження репутації чи престижу);
• ступеня вини заподіювача шкоди;
• майнового стану сторін;
• можливості відновлення попереднього стану та інших обставин справи.

На практиці суди орієнтуються на реальні докази страждань (медичні документи, висновки психолога чи психіатра), аналогічну судову практику та принцип співмірності. Типові суми компенсації за загибель близької особи в ДТП становлять 300–700 тис. грн на одного родича. Випадки присудження понад 1 млн грн трапляються рідко.

Щоб заявлена сума була реалістичною та мала високі шанси на повне задоволення, адвокат повинен:

• проаналізувати судову практику у подібних справах;
• зібрати й надати докази страждань (медичні документи, висновки фахівців, свідчення про зміну способу життя потерпілого);
• врахувати страхові ліміти ОСЦПВ (з 2026 року — до 1 млн грн на одного потерпілого за шкоду життю та здоров’ю);
• уникати сум, які можуть бути сприйняті як безпідставне збагачення.

Необґрунтовані вимоги зазвичай викликають неприязнь між сторонами процесу та знижують шанси на конструктивне врегулювання.

У прикладі, який хочу навести, саме надмірно завищена позовна вимога ледь не призвела до ескалації конфлікту – і лише завдяки втручанню розумної людини все завершилося по-людськи.

Під час розгляду Гусятинським районним судом Тернопільської області кримінальної справи за ч. 2 ст. 296 КК України було заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 мільйонів гривень. Причиною стала загибель чоловіка потерпілої під колесами вантажного автомобіля, що належав місцевому агротовариству. Директор товариства заперечував проти такого розміру компенсації – усе майно господарства не коштувало й половини цієї суми. Я, керуючись власним досвідом, вважав, що суд у такій справі стягне не більше 500 тисяч гривень.

Однак вирішальним виявився не юридичний аргумент, а людський підхід. Батько директора – літня людина з високими моральними принципами – вирішив втрутитися не для конфронтації, а для розуміння ситуації. Ми поїхали до місця проживання потерпілої. Коли оглянули її домогосподарство, стало очевидно, в яких складних умовах вона мешкає з двома малими дітьми: напівзруйнований будинок, відсутність елементарного комфорту. Було ухвалено рішення організувати ремонт житла. Пропозиція була щирою. Саме реальна допомога – відремонтований будинок – стала для потерпілої важливішою за будь-які мільйони на папері. Вона добровільно відмовилася від позовних вимог щодо моральної шкоди.

Мене глибоко вразила ця історія. Таке трапляється вкрай рідко: зазвичай захмарні вимоги лише загострюють конфлікт і руйнують можливість порозуміння.

Цей випадок показав, що реалістичні та виважені позовні вимоги не лише підвищують шанси на справедливе судове рішення, а й залишають простір для збереження добрих відносин між людьми. Іноді своєчасна реальна допомога, порівняно із заявленими мільйонами, виявляється ціннішою та навіть призводить до примирення сторін.

Цією історією хочу нагадати колегам-адвокатам: наша робота – не лише про максимізацію сум у позовах, а й про збереження довіри, відповідальність за наслідки та пошук рішень, які справді відновлюють справедливість.

Багато потерпілих недостатньо обізнані із суттю моральної шкоди та чинниками, від яких залежить розмір її компенсації, тому наполягають, щоб адвокат зазначав у позові якомога більшу суму. Такі вимоги особливо часто виникають у справах про порушення правил дорожнього руху – одній із найпоширеніших категорій справ про відшкодування моральної шкоди.

Право на відшкодування моральної шкоди прямо передбачене законодавством України. Суд присуджує компенсацію на підставі поданих доказів і з урахуванням усіх обставин справи (ст. 23 ЦК України). При цьому суд не зобов’язаний беззастережно погоджуватися із заявленою сумою – він самостійно визначає розмір компенсації, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості.

Серед чинників, які суди враховують, важливе місце посідає ступінь вини заподіювача шкоди. Закон також передбачає можливість зменшення компенсації, якщо потерпілий сам сприяв виникненню або збільшенню шкоди своєю грубою необережністю (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Це особливо актуально у справах, де пішохід порушує правила дорожнього руху й створює аварійну ситуацію.

Розглянуті приклади підтверджують головну ідею: розмір компенсації моральної шкоди завжди визначається судом індивідуально, з урахуванням усіх обставин справи та принципів справедливості.

Вважаю, що варто уникати завищених позовних вимог, які рідко задовольняються повністю. Натомість доцільно формувати реалістичні й добре обґрунтовані позиції. Це підвищує шанси клієнта на справедливе відшкодування, зберігає довіру між сторонами та залишає простір для людяності й примирення.

Правосуддя має бути не лише законним і справедливим – воно має залишатися людяним.